Блог вчителя початкових класів Вільногірської ЗОШ№5 Шевцової І.А.

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

Знайомтесь- це ми!

Система педагогічних впливів, спрямованих на соціалізацію учня

1.Сьогодні в Україні відбуваються глибинні соціальні зміни, які відображаються і на системі освіти і дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою у власних силах людиною. Загальновідомо, що дитина не тільки готується до життя, вона вже живе. Тому кожен учитель повинен «озброїти» учнів основами наук, пам'ятаючи, що у кожного з них є свій внутрішній світ, свої уподобання, бажання, потреби, цінності, радощі і прикрощі, здобутки і невдачі, здібності і прагнення до їх реалізації. Соціалізація учнів починається з самих дітей, тобто з їхнього бажання.

Ми, вчителі, маємо усвідомлювати: сучасні діти відрізняються від своїх однолітків минулих десятиріч. Причини цих змін:

Напруженість сучасного життя, для якого характерні швидкоплинність, непередбачуваність сучасного життя, матеріальне розшарування населення, політизованість суспільства тощо;

Широкий інформаційний простір, що, з одного боку істотно додає знань, а з іншого - перенасичує не лише позитивними, а й шкідливими для нервової системи відомостями;

Інтенсивний темп життя дорослих, який негативно впливає на самопочуття та нервову систему дитини;

Невпинне зростання конкуренції, змагання на першість;

Високий рівень шуму в середовищі перебування дитини;

Перелічені чинники справляють помітний вплив на формування юної особистості, її взаємин з ровесниками та дорослими:

Стосунки з однолітками стають більш формальними, прагматичними; ділове спілкування переважає над особистісними взаєминами;

Відбувається заміщення живої гри комп'ютерними розвагами;

Часто втрачаються навички практичного життя, елементарного самообслуговування;

Пріоритети учнів усе більше зосереджуються у матеріальній, а не у моральній площині;

На жаль, не на всі перелічені чинники ми можемо вплинути, не всім наслідкам здатні запобігти. Проте багато на що можна і вкрай необхідно впливати!

2. Отже, створення умов для формування основ соціалізації особистості школяра, є актуальною проблемою сучасної загальноосвітньої школи.

Сучасна початкова школа - це заклад, де успішно поєднуються національні цінності із загальнолюдськими у трьох таких аспектах: навчальний, виховний і творчий.

Навчальний аспект. Уміння вчитися є ключовою компетентністю, становлення якої має забезпечувати початкова школа. Педагогічна майстерність вчителя і полягає в тому, щоб діти не втратили серйозного ставлення до навчання - бо вони приходять до школи не гратись, а навчатись. Учителеві слід пам'ятати: освіта молодшого школяра не має зводитися лише до засвоєння ним змісту шкільної програми, адже дитина не живе для того, щоб учитися, а навчається задля повноцінного життя.

Виховний аспект. Виховання є провідним і визначальним початком соціалізації. Діти не повинні відчувати, що їх весь час виховують. Виховувати, як і навчати, потрібно ненав'язливо, приховано, непомітно, постійно розширюючи межі духовного спілкування. Наприклад, якщо учень не виявляє особливих здібностей до навчання, слабко володіє етичними поняттями, педагог більше уваги приділяє бесіді, наводить приклади різних етичних вчинків людини, в яких відображаються її морально - етичні цінності. Слід звільнитися від звички розмовляти на підвищених тонах, порівнювати учнів між собою. Від педагога учневі потрібні любов, розуміння, підтримка, спокійна повага.

Творчий аспект. Кожен учень в класі має право проявити свої здібності в різних видах творчої діяльності або в якомусь одному. (конкурси, змагання, святкові родинні свята, спортивні змагання,реалізація шкільних проектів тощо.) Діти застосовують ті знання та навички, які отримали не тільки у школі, а й займаючись у позашкільних гуртках, що допомагає підіймати свій авторитет та значущість у шкільному середовищі, а також застосовувати на практиці надбані уміння.

3. Якщо узагальнено визначити найцінніший результат початкової школи в особистісному вимірі, це - здорова дитина, мотивована на успішне навчання, дослідницьке ставлення до життя, учень, який уміє здобувати знання з різних джерел, відповідально ставитися до себе і до інших людей, усвідомлює себе громадянином Української держави.

Утім навчання не перестало бути провідною діяльністю дитини і рушійною силою її розвитку. Таке навчання забезпечує дитині школа, де вона знаходить соціальне середовище, у якому навчається жити в суспільстві. Тому школі немає альтернативи. А щоб вона якнайкраще виконала свою функцію, потрібно співробітництво між учителем і учнем, між учнем і батьками, а також з іншими сферами спілкування дитини.

Компетентнісний підхід впроваджується в усіх рівнях освіти, оскільки визнається дієвим інструментом інтенсивного розвитку кожної людини, і врешті - решт це є джерелом інноваційних змін у країні. У програмі з кожного предмета оновлено й уточнено мету і завдання їх вивчення. Крім предметних, учитель цілеспрямовано на різних уроках розвиває в дітей ключові компетенції, кожна з яких важлива.

Те, що нещодавно називали «зв'язок із життям», сьогодні звучить по - іншому - життєві компетентності. Тому завдання вчителя початкової школи - організувати навчально - виховний процес так, аби учні зрозуміли: школа і уроки - це «правила гри» для життя, і що краще знаєш ці правила, що більш свідомо дотримуєшся їх, то впевненішими й успішнішими будуть твої кроки у житті. Аби досягти цього, необхідно всі уроки в тій чи іншій мірі наблизити до конкретних життєвих ситуацій.

4. Зрозуміло, що ми, вчителі, своєї мети у розвитку, вихованні і навчанні дітей можемо досягти лише за підтримки батьків, але, щоб мати цю підтримку, треба навчити їх бути вихователями власної дитини на основі підняття рівня педагогічної культури. Ніхто не буде заперечувати, що дитина сприймає, оцінює та відчуває навколишній світ спершу через батьків. Любов'ю і соціальним обов'язком визначається ставлення батьків до дітей. Адже саме в сім'ї у дитини поступово формуються відповідні ціннісні орієнтації, життєві ставлення до всього, до всіх і до самої себе, формується самосвідомість. Постійна підтримка ініціативи дітей, поступове залучення їх до активної участі в сімейному вихованні сприяють формуванню у них ціннісних орієнтацій, власних поглядів, оцінок, що стосуються найрізноманітніших життєвих явищ родинного й суспільного життя. Завдяки цьому в сім'ї складається активне співробітництво. Воно може мати місце як у спілкуванні, так і в різних видах діяльності. І чим більше позитивних емоцій отримує дитина в сім'ї, тим краще.

5. Школа очима дітей.

Школа - це життєвий простір дитини, тут вона не готується до життя, а живе. І тому вся діяльність навчального закладу має бути організована таким чином, аби сприяти становленню особистості дитини. Пізнавальна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності. Важливо збуджувати пізнавальну активність учня, що виявляється в запитаннях, діях.

Діти молодшого шкільного віку - особливий народ. Вони сповнені завзяття, ентузіазму, загадковості, відкриті для сприймання нового, готові до дружби і з широко відкритими очима вступають у шкільне життя.

6. Важливу роль у соціалізації учнів відіграє вчитель.

Оцінюючи поведінку вихованців, ми допомагаємо їм розібратися в соціальній важливості їхніх вчинків, крок за кроком розширюємо їхні уявлення про добро і зло, застерігаємо від конфліктів з навколишніми, допомагаємо на практиці засвоювати моральні норми. Вчинки дітей не слід засуджувати або схвалювати, їх треба аналізувати й розуміти. Тут важливою є здатність педагога подати себе не під масою суворості, а зі своїми емоціями, іронією, розумінням. Учитель повинен бути взірцем здатності слухати, бачити та відчувати.

Переконана, що основою навчальної діяльності учнів є гуманістичні стосунки, принципи рівноправного діалогу «вчитель - учень», навчання та виховання з використанням педагогіки співробітництва. На уроках добре використовувати якомога більше новинок, що цікавлять дітей. Тоді все частіше виникає необхідність ставити учня в позицію дослідника, вчити його спостерігати й аналізувати навколишні явища та події, пробуджувати у нього цікавість до ще не розв'язаних завдань, з якими він може зустрітися в майбутньому. Слід частіше давати змогу дітям вільно обирати, можливість дискутувати, доводити і пояснювати власну точку зору. Дитина має стверджувати себе, творити - лише тоді вона подорослішає.

7.Функції вчителя у суспільстві.

Загальновідомо, що професія вчителя належить до найважливіших професій у будь - якому суспільстві. Ще Цицерон, розмірковуючи про значення якості інших професій, надзвичайно важливого значення надавав саме професії вчителя. Він зазначав, що маючи поганих кравців - не матимемо гарного одягу, поганих пекарів - їстимемо такий - сякий хліб, а якщо матимемо поганих вчителів - то у нас не буде майбутнього.

Крім навчальної, розвивальної, виховної та організаторської функцій є ще інші функції вчителя:

Оберігаюча - учитель має бути хранителем і транслятором загальнолюдських і національних морально - духовних цінностей, розумно будувати гуманістичну систему виховання;

Інформаційна - передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер.

Якими ж повинні бути вчителі, кому держава довірила навчання і виховання майбутнього покоління? Це: бездоганне володіння учительським мистецтвом, високий рівень інтелектуального розвитку, чуйність, почуття власної гідності, комунікативність, добрі організаторські здібності та уміння.

8. Засоби педагогічних впливів, спрямованих на соціалізацію учнів.

Інноваційні педагогічні технології стають типовим явищем освітянської практики, а готовність до їх застосування - вимогою до усіх педагогів. Розвиток активності, самостійності, ініціативи, творчого ставлення до справи - це вимоги самого життя. Тому саме зараз, як ніколи раніше, актуальним є питання про найбільш ефективне та якісне навчання. У зв'язку з цим перед сучасним учителем постає проблема вибору методик і технологій, що йому пропонує наука.

Соціалізація дитини до конкретних умов життя реалізується у багатьох новітніх освітніх технологіях: технології проектів, розвивальному, проблемному, диференційованому, інтерактивному навчанні та ін. Ці технології навчання не тільки допомагають створенню необхідної атмосфери для занять, а й знімають внутрішню скутість, сприяють соціалізації дітей, виховують в них почуття толерантності, розвивають навички спілкування та регуляції спільної діяльності.

9.Реалізація педагогічних впливі на соціалізацію учня виявляється безпосередньо під час спілкування з дітьми, у момент здійснення в класі свого педагогічного задуму. Різноманітні методи (спостереження, драматизації, інсценізації, ігри - вправи) що застосовує вчитель на уроках, допомагають учням уявляти себе в різноманітних ситуаціях, у ролі письменників, дослідників, художників, винахідників тощо; знаходити власні розв'язання різноманітних завдань; формулювати і висловлювати особисту думку з тих чи інших питань. У цьому допомагають такі форми і методи навчання, які викликають у дітей цікавість до навчального матеріалу, бажання вчитися. Власний досвід свідчить про те, що які б інноваційні технології ми не впроваджували в практику, досягти успіху можна лише зацікавивши учня на уроці, коли, розвиваючи свої здібності, він задовольняє пізнавальні потреби. Творчість вчителя породжує творчість учня. Діти - барометр роботи вчителя. Отже, сучасний вчитель повинен працювати особистісно, сучасно, артистично.

Свою діяльність вчитель має розгортати у таких напрямах:

Створювати ситуації успіху, допомагати кожній дитині відчути радість досягнень;

Наповнювати освітній процес цікавим змістом, яскравими враженнями;

Забезпечувати осмислене сприйняття учнями побаченого й почутого;

Створювати умови для розвитку самостійності;

Сприяти усвідомленню кожною дитиною власного «Я», формуванню віри в свої сили.

Підсумовуючи усе вищесказане, ми можемо стверджувати, що соціалізація є одним з найважливіших завдань вчителя, адже діти входять у новий, значно ширший за їхню родину, соціальний круг, а вчитель початкової школи стає головним посередником у соціалізації дитини. Саме вчитель створює для дитини такі умови освітньо - виховного середовища, що допомагають розв'язати природно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні завдання, без чого успішна соціалізація неможлива.

Використана література:

1.Стаття «Гігієна душевного життя дитини» Олени Кононко, д - р психологічних наук, Ніжинський державний університет. Журнал Учитель початкової школи», №2, 2015 р.

суботу, 26 грудня 2015 р.

Форми і методи соціалізації учнів початкової школи

Завдання школи – навчити жити. Ми повинні виховувати людину,
здатну створити своє особисте життя.
П.Блонський

Освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі, не має ніякої цінності.
Кожен із нас приходить у життя з природженою здатністю жити щасливо й успішно.
А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б нам її
реалізувати якомога ефективніше.
Р.Т.Кіосакі

Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити.
В. О. Сухомлинський
( з листа до дочки )

-Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).
Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.
Мета соціалізації — допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

Процес соціалізації має за мету становлення особистості, яка була б здатна адаптуватися до умов, що постійно змінюються та реалізувати себе в цих умовах. Вирішальним в процесі соціалізації є процес самовиховання. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду.
Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму»
Психологи і педагоги розглядають початковий період шкільного навчання, як найбільш важливий для розвитку таких соціальних якостей, як працелюбність, працездатність, почуття обов’язку і відповідальності.
Школа вже протягом тривалого історичного часу є провідним чинником соціалізації особистості. Ефективність соціалізуючого впливу є результатом
Сукупності всіх сторін шкільного життя: формальних та неформальних, останні включають атмосферу школи, між особові стосунки учасників пед.. процесу, стилі пед.. діяльності, шляхи розв язув. конфліктів, кризових ситуацій ,тощо…Формальна сторона діяльності школи – навч. процес- передбачає формування певної системи знань про те «що робити, як бути, як жити і як стати».
Навч. план нашої почат. школи включає в себе спеціально організовані навч. предмети: «Громадянська освіта», «Людина і світ», «Культура живого самовизначення»
Також відбувається виховання громадськості на основі позаурочної діяльності.
Якщо шкільна соціалізація проходить успішно, то у дитини розвивається впевненість у власних силах і прагнення до досягнення успіху, що супроводжується адекватною самооцінкою. В початковій школі дитина займає соціальну позицію в системі формальних і неформальних відносин серед ровесників. Поступово формується власний, відносно стійкий соціометричний статус, який згодом може бути перенесений і в інші соціальні групи. Потрібно відзначити, що саме в цьому віці формуються також вольові механізми регуляції суспільної поведінки – цей період є сенситивним для розвитку волі. Для успішного соціального розвитку важливо також, щоб дитина змогла досягти успіху в якій-небудь діяльності . У цілому, молодший шкільний вік можна розглядати як унікальний період адаптації індивіда до оточуючого середовища, під час якого складається цілий комплекс індивідуальних особливостей, що визначає можливість багатьох видів активності людини в суспільстві.
У Концепції загальної середньої освіти наголошено, що школа — це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу слід вибудовувати так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого життя.
Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасного навчального закладу має володіти певними якостями, вміннями:
• швидко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях;
• критично мислити;
• використовувати набуті знання та вміння в навколишній дійсності;
• бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити;
• бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в команді;
• вміти запобігати будь-яким конфліктним ситуаціям і виходити з них;
• цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для са-мореалізації в професійному та особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;
• уміти добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;
• бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності;
• бути здатним до вибору альтернатив, які пропонує сучасне життя;
• вміти планувати стратегію свого життя, орієнтуватися у системі найрізноманітніших суперечливих й неоднозначних цінностей, визначати своє кредо і свій стиль.
Ці проблеми сьогодні стоять перед освітніми закладами.
Актуальними є проблеми організації соціально значущої діяльності, культури спілкування, соціальної адаптації, морального зубожіння. Все більшій кількості учнівської молоді стає властива девіантна поведінка спостерігаємо і агресивну поведінку учнів саме молодшої школи.

У своїй діяльності завдання соціалізації на практиці я реалізую шляхом використання інтерактивних форм навчання: тематичне малювання, бесіди, дискусії, мозкові штурми, обговорення ситуацій, ділові та рольові ігри, робота в группах, в парах, анкетування, змагання, тренінги, вікторини, тощо.
Інтерактивні методи навчання дозволяють вирішувати наступні завдання :
• Активне включення кожного учня в процес засвоєння учбового матеріалу.
• Підвищення пізнавальної мотивації.
• Формування навичок успішного спілкування (уміння слухати і чути один одного, вибудовувати діалог, ставити питання на розуміння).
• Розвиток навичок самостійної учбової діяльності: визначення провідних і проміжних завдань, уміння передбачати наслідки свого вибору, його об'єктивна оцінка.
• Виховання лідерських якостей.
• Уміння працювати з командою і в команді.
• Переймати на себе відповідальність за спільну і власну діяльність по досягненню результату.
У своїй діяльності я використовую технологію кооперативної групової роботи, яка поряд із традиційними методами дозволяє вчителю істотно поліпшити якість навчання.

Об'єднані для виконання завдання в групи учні одержують нові можливості для навчання й виховання. Збільшується ймовірність того, що вони висловляться. Спілкуючись одне з одним, діти розвивають уміння слухати, думати й працювати разом. Це стає додатковим мотивом для навчання.
Переважну роль у роботі я надаю такому методу, як робота в невеликих групах (4-8 осіб), коли учні взаємодіють, вирішуючи колективну задачу. Спільна робота в невеликих групах формує якості соціальної й особистісної компетентності, а також уміння дружити.

За умов інтерактивної технології навчання, відбувається організація життя та діяльності колективу на основі поєднання управління, самоуправління та саморегуляції. Запропоновані для спільного розв’язання проблемні завдання, вимагають від учнів самостійних рішень під час обміну думками, в процесі чого розвивається критичність мислення: здатність людини самостійно аналізува¬ти інформацію, визначати її сутність, порівнювати з іншою інформацією і робити власні висновки; вміння бачити помилки або штучні спотворення в аргумен¬тації партнерів та в інших джерелах інформації; перег¬лядати свої позиції, якщо вони не витримують крити¬ки; вміння розпізнавати пропаганду, тобто цілеспря¬моване намагання певних соціальних груп або лідерів вплинути на свідомість та позиції мас; вміння оціню¬вати суспільні явища, політичні дії, вчинки суспіль¬них та політичних лідерів, окремих осіб з позиції за¬гальнолюдської моралі; наявність розумної долі сумнівів, скепсису, прагнення до пошуку більш опти¬мальних рішень, дій, висновків в конкретних ситу¬аціях.
Водночас, у такому навчальному середовищі формуються такі показники соціалізованості як мужність, принциповість, сміливість у відстою¬ванні своїх позицій, поглядів, віра у свої можливості; відкритість до сприймання інших поглядів, позицій, повага до їх різноманітності

В процесі інтеракції учень починає критично ставитися до себе, виявляти власні помилки та адекватно ставитися до них, проявляти сумнів щодо будь-яких "єдино правильних" рішень, висновків у процесі навчання; намагатися самому розібратися в правильності тих чи інших тверджень, висновків, рішень; прагнути знаходити кращі варіанти розв'язання навчальних завдань, вносити щось "своє", намагатися аргументовано висловлювати свої думки, поважати думки і пропозиції партнерів; вчиться співпрацювати з іншими для знаходження спільного рішення
Як свідчить шкільна практика, у процесі інтерактивної технології навчання активізується діяльність усіх без виключення її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що "одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності”
За умов інтерактивного навчання дитина потрапляє в сприятливе середовище для формуванняся вміння прийти на допомогу товаришу в потрібну хвилину: пояснити, перевірити, порадити. В такому середовищі складаються товариські взаємостосунки, що не мають нічого спільного з фальшивим товаришуванням, створюються ефективні умови для формування культури спілкування, співпраці, виховання наполегливості, що є необхідним для орієнтації в самостійному житті після закінчення школи.

Чотири важливих елементи роботи в групі є: позитивна взаємозалежність; особиста відповідальність за те, що відбувається в групі; взаємодія віч-на-віч: розвиток навичок роботи в групі.
Для втілення цього методу в життя, я роблю наступне:
• об'єдную учнів у невеликі групи, попросивши сісти віч-на-віч:
• надаю кожному певну роль (наприклад: читець, секретар, доповідач, хронометрист);
• даю спільне завдання;
• пропоную кожному поділитися своєю інформацією й матеріалами з іншими чле-нами групи;
• надаю учням у групі можливість роз'яснювати одне одному незрозуміле, розробляти проблему, підбивати підсумки обговорення;
• даю групі спільну оцінку (винагороду);
• для контролю запитую по одному учню з групи і у випадковому порядку;
• сприяю рефлексії учнів або аналізу подій, що відбуваються всередині групи в процесі її роботи.
На своїх уроках з метою стимулювання висловлювань дітей з теми або питання. використовую метод мозкового штурму. Прошу учнів висловлювати ідеї або думки без будь-якої оцінки чи обговорення думок. Ці ідеї фіксую на дошці. Наприклад, на уроках основ здоров’я «як піклуватись про себе?», на уроках природознавства «що належить до природи?», на уроках читання «ознаки осені» та ін. Це спосіб заохочення активності учнів і швидкого генерування ідей. Це прийом може бути використаний для вирішення конкретної проблеми або пошуку відповіді на питання.
Включити в активну діяльність дітей мені допомагає технологія ситуативного моделювання.Учні намагаються діяти так, як у реальному житті, чи, принаймні, так, як вони хотіли б діяти в реальності. Іноді я розподіляю ролі заздалегідь, а іноді тільки подаю дітям ідею і прошу їх імпровізувати. Наприклад, на уроці громадянської освіти пропоную завдання: покажіть, як поводиться біля дошки невпевнений в собі учень. На уроці основ здоров’я діти розігрують сценку «Ми відвідуємо хворого товариша». У цих видах діяльності діти тренують соціально бажану поведінку.
Крім інтерактивних методів навчання я використовую у роботі багато цікавих і творчих завдань, що сприяють розвитку соціальної й особистісної компетентності учнів. Наведу приклади:
Гра “ Відгадай потребу ”. Учням надаються картинки із зображенням різних потреб (сюжети казок). Учитель читає уривок, діти відгадують потребу (додаток 1).
Завдання «Розподіл на групи». На уроці природознавства, при вивченні теми «Жива і нежива природа», діти повинні розподілити природні ресурси на групи (додаток 2).
Гра «Яку фірму можна відкрити?» використовується в позакласний час та на уроках трудового навчання. Дітям пропонується зображення інструментів, а вони визначають сферу їх застосовування (додаток 3).
Задача від Бджілки-працівниці та Їжачка-банковичка на уроці математики сприяють вмінню правильно орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях, діловитості, підприємливості (додаток 4).
Ділова гра «Кухарі». Діти об’єднуються в групи за допомогою вправи «Фруктовий салат». Кожна група допомагає білочці зліпити якомога більше горіхових колобків з пластиліну та квасолі( додаток 5).

Важливим аспектом соціалізуючого впливу школи завжди було трудове виховання. Щодо морального аспекту проблеми — розвитку працелюбності як доброчинності, свій внесок у цю справу вносять усі форми активізації діяльності дітей у школі. Це насамперед уроки праці, участь у суспільно-корисній праці, виконання доручень, чергування у класі.
Провідними цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанності, навичок культури праці.
Активну роль у реалізації соціалізуючої функції школи відіграє позаурочна діяльність школярів, у якій вони набувають широке коло соціальних-навичок.
Процес соціалізації не може здійснюватися без активної та безпосередньої участі батьків. «Школа без сім’ї також безсильна, як і сім’я без школи», – стверджував педагог В.О.Сухомлинський [23, с. 93]. На його думку, тільки спільними зусиллями ці соціальні інститути зможуть навчити дитину жити по-справжньому і бути щасливою.
Якщо через призму педагогічних творів В.О. Сухомлинського розглядати проблему, окреслену нами, то можна встановити декілька змістових ліній соціалізуючого простору зразка середини ХХ століття:
- громадянське виховання особистості;
- батьківська педагогіка;
- співпраця сім’ї та школи;
- мудрість життя людини;
- роль педагогів у духовному становленні дітей і підлітків;
- самовиховання особистості.
Він неодноразово підкреслював, що досягти справжнього результату у вихованні й соціалізації дітей можна лише тоді, коли будуть гармонічно поєднуватися всі види педагогічного впливу, зокрема і сім’ї, і школи.
Тому підтримка зворотнього зв язку з батьками- збори, лекції, круглі столи, дискусії, обговорення ситуацій – участь батьків у шкільному житті- створить умови для забезпечення активної участі дорослих у формуванні навичок соціальної компетентності дітей, їх підготовку до самостійного життя.