Блог вчителя початкових класів Вільногірської ЗОШ№5 Шевцової І.А.: 2015

Завдання школи – навчити жити. Ми повинні виховувати людину,
здатну створити своє особисте життя.
П.Блонський

Освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі, не має ніякої цінності.
Кожен із нас приходить у життя з природженою здатністю жити щасливо й успішно.
А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б нам її
реалізувати якомога ефективніше.
Р.Т.Кіосакі

Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити.
В. О. Сухомлинський
( з листа до дочки )

-Соціалізація — це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).
Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством.

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини. Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д. Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.
Мета соціалізації — допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

Процес соціалізації має за мету становлення особистості, яка була б здатна адаптуватися до умов, що постійно змінюються та реалізувати себе в цих умовах. Вирішальним в процесі соціалізації є процес самовиховання. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду.
Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму»
Психологи і педагоги розглядають початковий період шкільного навчання, як найбільш важливий для розвитку таких соціальних якостей, як працелюбність, працездатність, почуття обов’язку і відповідальності.
Школа вже протягом тривалого історичного часу є провідним чинником соціалізації особистості. Ефективність соціалізуючого впливу є результатом
Сукупності всіх сторін шкільного життя: формальних та неформальних, останні включають атмосферу школи, між особові стосунки учасників пед.. процесу, стилі пед.. діяльності, шляхи розв язув. конфліктів, кризових ситуацій ,тощо…Формальна сторона діяльності школи – навч. процес- передбачає формування певної системи знань про те «що робити, як бути, як жити і як стати».
Навч. план нашої почат. школи включає в себе спеціально організовані навч. предмети: «Громадянська освіта», «Людина і світ», «Культура живого самовизначення»
Також відбувається виховання громадськості на основі позаурочної діяльності.
Якщо шкільна соціалізація проходить успішно, то у дитини розвивається впевненість у власних силах і прагнення до досягнення успіху, що супроводжується адекватною самооцінкою. В початковій школі дитина займає соціальну позицію в системі формальних і неформальних відносин серед ровесників. Поступово формується власний, відносно стійкий соціометричний статус, який згодом може бути перенесений і в інші соціальні групи. Потрібно відзначити, що саме в цьому віці формуються також вольові механізми регуляції суспільної поведінки – цей період є сенситивним для розвитку волі. Для успішного соціального розвитку важливо також, щоб дитина змогла досягти успіху в якій-небудь діяльності . У цілому, молодший шкільний вік можна розглядати як унікальний період адаптації індивіда до оточуючого середовища, під час якого складається цілий комплекс індивідуальних особливостей, що визначає можливість багатьох видів активності людини в суспільстві.
У Концепції загальної середньої освіти наголошено, що школа — це простір життя дитини; тут вона не готується до життя, а повноцінно живе, і тому вся діяльність навчального закладу слід вибудовувати так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника свого життя.
Щоб мати змогу знайти своє місце в житті, учень сучасного навчального закладу має володіти певними якостями, вміннями:
• швидко адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях;
• критично мислити;
• використовувати набуті знання та вміння в навколишній дійсності;
• бути здатним генерувати нові ідеї, приймати нестандартні рішення, творчо мислити;
• бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в команді;
• вміти запобігати будь-яким конфліктним ситуаціям і виходити з них;
• цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для са-мореалізації в професійному та особистому плані, так і в інтересах суспільства, держави;
• уміти добувати, переробляти інформацію, отриману з різних джерел, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення;
• бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності;
• бути здатним до вибору альтернатив, які пропонує сучасне життя;
• вміти планувати стратегію свого життя, орієнтуватися у системі найрізноманітніших суперечливих й неоднозначних цінностей, визначати своє кредо і свій стиль.
Ці проблеми сьогодні стоять перед освітніми закладами.
Актуальними є проблеми організації соціально значущої діяльності, культури спілкування, соціальної адаптації, морального зубожіння. Все більшій кількості учнівської молоді стає властива девіантна поведінка спостерігаємо і агресивну поведінку учнів саме молодшої школи.

У своїй діяльності завдання соціалізації на практиці я реалізую шляхом використання інтерактивних форм навчання: тематичне малювання, бесіди, дискусії, мозкові штурми, обговорення ситуацій, ділові та рольові ігри, робота в группах, в парах, анкетування, змагання, тренінги, вікторини, тощо.
Інтерактивні методи навчання дозволяють вирішувати наступні завдання :
• Активне включення кожного учня в процес засвоєння учбового матеріалу.
• Підвищення пізнавальної мотивації.
• Формування навичок успішного спілкування (уміння слухати і чути один одного, вибудовувати діалог, ставити питання на розуміння).
• Розвиток навичок самостійної учбової діяльності: визначення провідних і проміжних завдань, уміння передбачати наслідки свого вибору, його об'єктивна оцінка.
• Виховання лідерських якостей.
• Уміння працювати з командою і в команді.
• Переймати на себе відповідальність за спільну і власну діяльність по досягненню результату.
У своїй діяльності я використовую технологію кооперативної групової роботи, яка поряд із традиційними методами дозволяє вчителю істотно поліпшити якість навчання.

Об'єднані для виконання завдання в групи учні одержують нові можливості для навчання й виховання. Збільшується ймовірність того, що вони висловляться. Спілкуючись одне з одним, діти розвивають уміння слухати, думати й працювати разом. Це стає додатковим мотивом для навчання.
Переважну роль у роботі я надаю такому методу, як робота в невеликих групах (4-8 осіб), коли учні взаємодіють, вирішуючи колективну задачу. Спільна робота в невеликих групах формує якості соціальної й особистісної компетентності, а також уміння дружити.

За умов інтерактивної технології навчання, відбувається організація життя та діяльності колективу на основі поєднання управління, самоуправління та саморегуляції. Запропоновані для спільного розв’язання проблемні завдання, вимагають від учнів самостійних рішень під час обміну думками, в процесі чого розвивається критичність мислення: здатність людини самостійно аналізува¬ти інформацію, визначати її сутність, порівнювати з іншою інформацією і робити власні висновки; вміння бачити помилки або штучні спотворення в аргумен¬тації партнерів та в інших джерелах інформації; перег¬лядати свої позиції, якщо вони не витримують крити¬ки; вміння розпізнавати пропаганду, тобто цілеспря¬моване намагання певних соціальних груп або лідерів вплинути на свідомість та позиції мас; вміння оціню¬вати суспільні явища, політичні дії, вчинки суспіль¬них та політичних лідерів, окремих осіб з позиції за¬гальнолюдської моралі; наявність розумної долі сумнівів, скепсису, прагнення до пошуку більш опти¬мальних рішень, дій, висновків в конкретних ситу¬аціях.
Водночас, у такому навчальному середовищі формуються такі показники соціалізованості як мужність, принциповість, сміливість у відстою¬ванні своїх позицій, поглядів, віра у свої можливості; відкритість до сприймання інших поглядів, позицій, повага до їх різноманітності

В процесі інтеракції учень починає критично ставитися до себе, виявляти власні помилки та адекватно ставитися до них, проявляти сумнів щодо будь-яких "єдино правильних" рішень, висновків у процесі навчання; намагатися самому розібратися в правильності тих чи інших тверджень, висновків, рішень; прагнути знаходити кращі варіанти розв'язання навчальних завдань, вносити щось "своє", намагатися аргументовано висловлювати свої думки, поважати думки і пропозиції партнерів; вчиться співпрацювати з іншими для знаходження спільного рішення
Як свідчить шкільна практика, у процесі інтерактивної технології навчання активізується діяльність усіх без виключення її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що "одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності”
За умов інтерактивного навчання дитина потрапляє в сприятливе середовище для формуванняся вміння прийти на допомогу товаришу в потрібну хвилину: пояснити, перевірити, порадити. В такому середовищі складаються товариські взаємостосунки, що не мають нічого спільного з фальшивим товаришуванням, створюються ефективні умови для формування культури спілкування, співпраці, виховання наполегливості, що є необхідним для орієнтації в самостійному житті після закінчення школи.

Чотири важливих елементи роботи в групі є: позитивна взаємозалежність; особиста відповідальність за те, що відбувається в групі; взаємодія віч-на-віч: розвиток навичок роботи в групі.
Для втілення цього методу в життя, я роблю наступне:
• об'єдную учнів у невеликі групи, попросивши сісти віч-на-віч:
• надаю кожному певну роль (наприклад: читець, секретар, доповідач, хронометрист);
• даю спільне завдання;
• пропоную кожному поділитися своєю інформацією й матеріалами з іншими чле-нами групи;
• надаю учням у групі можливість роз'яснювати одне одному незрозуміле, розробляти проблему, підбивати підсумки обговорення;
• даю групі спільну оцінку (винагороду);
• для контролю запитую по одному учню з групи і у випадковому порядку;
• сприяю рефлексії учнів або аналізу подій, що відбуваються всередині групи в процесі її роботи.
На своїх уроках з метою стимулювання висловлювань дітей з теми або питання. використовую метод мозкового штурму. Прошу учнів висловлювати ідеї або думки без будь-якої оцінки чи обговорення думок. Ці ідеї фіксую на дошці. Наприклад, на уроках основ здоров’я «як піклуватись про себе?», на уроках природознавства «що належить до природи?», на уроках читання «ознаки осені» та ін. Це спосіб заохочення активності учнів і швидкого генерування ідей. Це прийом може бути використаний для вирішення конкретної проблеми або пошуку відповіді на питання.
Включити в активну діяльність дітей мені допомагає технологія ситуативного моделювання.Учні намагаються діяти так, як у реальному житті, чи, принаймні, так, як вони хотіли б діяти в реальності. Іноді я розподіляю ролі заздалегідь, а іноді тільки подаю дітям ідею і прошу їх імпровізувати. Наприклад, на уроці громадянської освіти пропоную завдання: покажіть, як поводиться біля дошки невпевнений в собі учень. На уроці основ здоров’я діти розігрують сценку «Ми відвідуємо хворого товариша». У цих видах діяльності діти тренують соціально бажану поведінку.
Крім інтерактивних методів навчання я використовую у роботі багато цікавих і творчих завдань, що сприяють розвитку соціальної й особистісної компетентності учнів. Наведу приклади:
Гра “ Відгадай потребу ”. Учням надаються картинки із зображенням різних потреб (сюжети казок). Учитель читає уривок, діти відгадують потребу (додаток 1).
Завдання «Розподіл на групи». На уроці природознавства, при вивченні теми «Жива і нежива природа», діти повинні розподілити природні ресурси на групи (додаток 2).
Гра «Яку фірму можна відкрити?» використовується в позакласний час та на уроках трудового навчання. Дітям пропонується зображення інструментів, а вони визначають сферу їх застосовування (додаток 3).
Задача від Бджілки-працівниці та Їжачка-банковичка на уроці математики сприяють вмінню правильно орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях, діловитості, підприємливості (додаток 4).
Ділова гра «Кухарі». Діти об’єднуються в групи за допомогою вправи «Фруктовий салат». Кожна група допомагає білочці зліпити якомога більше горіхових колобків з пластиліну та квасолі( додаток 5).

Важливим аспектом соціалізуючого впливу школи завжди було трудове виховання. Щодо морального аспекту проблеми — розвитку працелюбності як доброчинності, свій внесок у цю справу вносять усі форми активізації діяльності дітей у школі. Це насамперед уроки праці, участь у суспільно-корисній праці, виконання доручень, чергування у класі.
Провідними цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанності, навичок культури праці.
Активну роль у реалізації соціалізуючої функції школи відіграє позаурочна діяльність школярів, у якій вони набувають широке коло соціальних-навичок.
Процес соціалізації не може здійснюватися без активної та безпосередньої участі батьків. «Школа без сім’ї також безсильна, як і сім’я без школи», – стверджував педагог В.О.Сухомлинський [23, с. 93]. На його думку, тільки спільними зусиллями ці соціальні інститути зможуть навчити дитину жити по-справжньому і бути щасливою.
Якщо через призму педагогічних творів В.О. Сухомлинського розглядати проблему, окреслену нами, то можна встановити декілька змістових ліній соціалізуючого простору зразка середини ХХ століття:
- громадянське виховання особистості;
- батьківська педагогіка;
- співпраця сім’ї та школи;
- мудрість життя людини;
- роль педагогів у духовному становленні дітей і підлітків;
- самовиховання особистості.
Він неодноразово підкреслював, що досягти справжнього результату у вихованні й соціалізації дітей можна лише тоді, коли будуть гармонічно поєднуватися всі види педагогічного впливу, зокрема і сім’ї, і школи.
Тому підтримка зворотнього зв язку з батьками- збори, лекції, круглі столи, дискусії, обговорення ситуацій – участь батьків у шкільному житті- створить умови для забезпечення активної участі дорослих у формуванні навичок соціальної компетентності дітей, їх підготовку до самостійного життя.