Турботливим батькам

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей  

 Поради спеціалістів

Правило 1. : заспокойтесь. Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні - все одно, що включити в автомобілі „газ” і натиснути на гальма.

Правило 2. Не поспішайте. Старий, вічний педагогічний гріх. Ми очікуємо від дитини все і зараз. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й ... вас.

Правило 3. Безумовна любов. Ви любите свою дитину, незважаючи на її успіхи у школі. Вона відчуває вашу любов і це допомагає їй бути впевненою в собі і подолати невдачі.

Правило 4. : не бийте лежачого. Двійка, а для когось і сімка – достатнє покарання, тому недоцільно двічі карати за одні і ті ж помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5. : щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибрати один – той, якого ви хочете позбавитися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6. : вибирайте найголовніше, порадьтеся із дитиною, почніть з ліквідації тих шкільних труднощів, котрі найзначущіші для неї самої.

Правило 7. : головне : хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Дитина схильна будь-яку оцінку сприймати глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8. – найважче : оцінка повинна порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її власними вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та неуспіхами сусідського Івана.

Правило 9. : не скупіться на похвалу; будуючи стосунки з власною дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки.

Правило 10 : виділіть у морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися укорінюватися дитяча віра в себе і в успіх своїх навчальних зусиль.

Правило 11 : ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні цілі, і вона спробує їх досягти.

Правило 12 : не рвіть останню нитку. Досить часто дорослі вимагають, щоб до занять улюбленою справою (хобі) дитина виправила свою успішність у навчанні. Якщо ж в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя у навчанні.

  Для того, щоб усі правила виявились ефективними, необхідно їх об’єднувати: дитина повинна бути не об’єктом, а співучасником власної оцінки, її слід навчити самостійно оцінювати свої досягнення.



Як навчити дитину успішно
                    виконувати домашнє завдання



Перший етап . Ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй бракує, з'ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії. 
Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути переконані, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть із нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволений смайлик. Через якийсь час ви разом із дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення  конкретних питань. Основним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу — у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.
Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу знадобиться на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.
Ви вважаєте, що такий  підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався...»)? На  надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати та спланувати свою до­помогу?

Джерело: http://Співпраця батьків та вчителів початкової школи. Козацька М.П. "Основа"

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

      «Виховуємо в праці»

ПРИБЛИЗНИЙ ПЕРЕЛІК ДОМАШНІХ ОБОВ’ЯЗКІВ

 Кожна родина може скорегувати цей список у залежності від умов і у відповідності з віком дітей.

 1. Поливати кімнатні квіти.
 2. Витирати пил.                                      
 3. Накривати на стіл перед обідом, вечерею.
 4. Наглядати за порядком на своєму письмовому столі.
 5. Відповідати за порядок на книжковій поличці чи у книжковій шафі.
 6. Складати газети та журнали у певному місці.
 7. Доглядати за свійськими тваринами.
 8. Періодично виконувати повне прибирання у своїй кімнаті чи кутку.
 9. Слідкувати за своїм одягом, пришивати ґудзики, вішалки тощо.
 10. Відповідати за порядок у кухонній шафі.
 11. Допомагати старшим по господарству

Проектна технологія

Проектне навчання – один з варіантів продуктивного навчання, метою якого  є не засвоєння суми знань і не проходження освітніх програм, а реальне використання , розвиток та збагачення власного досвіду учнів та їх уявлення про світ.

У сучасному розумінні проект – це намір, який буде здійснено в майбутньому. Проект –  сукупність певних дій, документів, текстів для створення реального об’єкта , предмета, створення різного роду теоретичного/практичного продукту.

Часто ототожнюють два різних види діяльності – проектування й дослідження. Дослідження виявляє те, що вже існує, проектна діяльність створює новий продукт. Тобто проектування передбачає планування, аналіз, пошук, реалізацію, результат (замислив  → спроектував → здійснив). Під час дослідження обирається явище (природне), яке викликало питання. Описується дане явище за допомогою цифр, графіків, схем, будується модель явища.

Цілі і завдання проектної технології:

v Не тільки передати учням суму знань, а ще й навчити здобувати ці знання самостійно, застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань;

v сприяти формуванню  в учнів комунікативних навичок;

v прищепити учням уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирання інформації, аналізу з різних точок зору, висування гіпотез, уміння робити висновки.

Типи проектів:

1.     Творчі проекти. Не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій  групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення – рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

2.     Ігрові проекти. Учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже висока, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

3.     Інформаційні проекти спрямовані  на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність; методи отримання ( літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні, інтерв’ю , анкетування тощо.) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, в тому числі в електронній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

4.     Практико-орієнтовані проекти. Результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма. Рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливим є хороша організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику.

5.     Дослідницькі проекти потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і  мають відповідну структуру: визначення теми дослідження , аргументація її актуальності, визначення предмета й об’єкта , завдань, і методів, визначення методології дослідження, висування гіпотез розв’язання проблеми і намічення шляхів її розв’язання .                                                                                                                Проектна технологія використовує всі кращі ідеї традиційної та сучасної методики викладання . Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів : індивідуальну, групову або колективну, яку учні виконують упродовж певного часу.

Основні вимоги до використання методу проектів

Ø наявність значущої в дослідницькому, творчому плані  проблеми, яка вимагає дослідницького пошуку для її розв’язання ;

Ø практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачу- вальних результатів;

Ø самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів;

Ø визначення кінцевих цілей спільних/індивідуальних проектів;

 визначення базових знань із різних областей, необхідних для роботи над проектом;

 структурування змістовної частини проекту ( із зазначенням поетапних результатів);

 використання дослідницьких методів: визначення проблеми, завдань дослідження, які випливають із проблем, висунення  гіпотези їх розв’язання , обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коригування, висновки;

 результати виконаних проектів повинні бути матеріальними, тобто оформлені у визначений спосіб (відеофільм, комп’ютерна газета, презентація тощо).

Ø Проект розробляється з ініціативи учнів, але тема може бути запропонована й учителем. Тема для всього класу може бути однією, але шляхи її реалізації в кожній групі можуть бути різними;

Ø Проект варто робити значущим для найближчого й опосередкованого оточення учнів;

Ø Робота з проектом має дослідницький характер, моделює роботу в науковій лабораторії й тому необхідно розробити апарат дослідження, обґрунтувати його;

Ø Проект педагогічно значущий. Тобто учні у процесі його здійснення здобувають нові знання, будують нові відносини, опановують загально- навчальні вміння;

Ø Проект заздалегідь спланований, сконструйований спільними зусиллями вчителя й учнів, але в той же час у міру його розгортання допускаються гнучкість і зміни;

Ø Проект рекламується в рамках класу, паралелі, школи з метою підвищення мотивації учнів у його реалізації, розгортається його спільна значущість;

Ø Проект реалістичний, має визначену практичну значимість, зорієнтований на можливості учнів; припускається широке розмаїття тем.

Методична скарбничка

Педагогіка співробітництва і розвивального навчання – джерело тренінгу.

     Тренінг – це форма групової роботи, яка забезпечує активну участь і творчу взаємодію учасників між собою і з учителем.

Тренінг є ретельно спланованим процесом надання чи поповнення знань, відпрацювання умінь і навичок, зміни чи оновлення  певних ставлень, поглядів і переконань. Отже, у педагогіці співробітництва і розвивального навчання тренінг - це:

1.     Нові підходи (співпраця, відкритість, активність, відповідальність).

2.     Нові знання (інтенсивне засвоєння, уточнення).

3.     Позитивні цінності, ставлення, ідеали.

4.     Нові уміння і навички ( ефективної комунікації, самоконтролю, лідерства, роботи в команді, уміння надавати й отримувати допомогу, аналіз ситуацій і прийняття рішень).

На тренінгу втрачають силу багато правил, яких учні звикли дотримуватися в школі. Однак ця форма роботи має свої правила. Перше з них – учасники самі виробляють і беруть добровільне зобов’язання дотримуватися певних правил( не запізнюватися, не перебивати, бути толерантним, активним).

Учні справді не сидять за партами, вони сідають півколом або колом, щоб добре бачити одне одного і вчителя, який сидить поруч.

Педагог не домінує, а лише спрямовує діяльність групи. Для цього, наприклад, існує правило, що на тренінгу всі звертаються один до одного на ім’я. Це допомагає налагодити контакт з групою й усунути психологічні бар’єри . Тренінг як форма педагогічного впливу передусім передбачає використання активних методів групової роботи(наприклад, рольових ігор). Саме тому тренінги дуже подобаються дітям і створюють у них відчуття свята, хоча під час їх проведення можна навчитися і збагнути набагато більше, ніж під час класичного уроку.

 Тренінг має певну структуру.

Вступна частина тренінгу передбачає вирішення таких завдань:

·        оцінка рівня засвоєння матеріалу попереднього тренінгу;

·        актуалізація теми поточного тренінгу і виявлення очікувань;

·        створення доброзичливої і продуктивної атмосфери(цей етап називають «знайомство»- він проходить у формі само презентації чи взаємопрезентації учасників тренінгу;

·        підтримання демократичної дисципліни у формі прийняття, уточнення або повторення правил групи.

Основна частина тренінгу - кілька тематичних завдань у поєднанні з вправами на зняття м’язового і психологічного напруження.

Заключна частина – охоплює:

·        підведення підсумків;

·        отримання зворотного зв’язку за тематикою поточного тренінгу;

·        релаксацію і процедури завершення тренінгу.

    Форма проведення тренінгу має суттєве значення, однак головним є        його зміст. Щоб  реально вплинути на свідомість і поведінку учнів, зміст    тренінгу повинен:

·        бути ретельно спроектованим;

·        максимально наближеним до потреб і проблем учасників;

·        враховувати рівень їх актуального розвитку і завдання найближчого розвитку.

Педагогічні методи, що мають полегшувати процес відвертого і доброзичливого спілкування учасників тренінгу:

·        робота в групах;

·        інтерактивні презентації;

·        опитування думок;

·        мозкові штурми;

·        рольові ігри;

·        аналіз історій і ситуацій;

·        дебати;

·        виконання проектів;

·        творчі конкурси.

Технології розвитку  творчих здібностей дітей

Одними із основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання. Інтерактивне навчання – діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя і учня. Мета інтерактивного навчання – створювання комфортних умов навчання, при яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

     На своїх уроках я застосовую елементи деяких інтерактивних методик, що мають багато переваг:

·       У роботі задіяні всі учні класу;

·       Учні вчаться працювати у групі;

·       Формується доброзичливе ставлення до опонента;

·       Кожна дитина має можливість пропонувати свою думку;

·       Створюється „ситуація успіху” ;

·        За короткий час опановується багато нового матеріалу;

формуються навички толерантного спілкування, вміння аргументувати свою точку зору, знаходити альтернативне рішення проблеми, тощо.

Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій , використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу обставин і відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Важливим аспектом інтерактивного навчання є почуття групової належності, що дає слабким, невпевненим у собі учням змогу почувати себе безпечно, вселяє впевненість у можливості подолання труднощів. Коли діти навчаються разом, вони відчувають суттєву емоційну та інтелектуальну підтримку, яка дає можливість вийти далеко за рамки їхнього нинішнього рівня знань і вмінь.

Основними формами інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах і мікрогрупах. Оптимальний склад групи – не більше, ніж 4 – 6 чоловік. Заняття організовуються

як в постійних, так і у змінних групах. При цьому одна група матеріал вивчає, а друга відпрацьовує. Спостереження відбувається за допомогою зведеної таблиці або табло.

  

Вчителю необхідно створити такі умови взаємодії, які б психологічно мотивували в учнів потребу висловлюватися щиро і безпосередньо. Таким чином вони демонструють вміння мислити, спробувати поглянути на себе з іншого боку, - все це дає змогу формувати в учнів самостійне критичне мислення. Критичне мислення – це не тільки здатність помічати помилки та недоліки у чужій роботі, але й більш широкі здібності аналізувати, виявляти позитивне і негативне. Ключові елементи критичного мислення – це знання, вміння, цінності, відношення. У молодших школярів формується розгорнута навчальна діяльність шляхом оволодіння організаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями і навичками, особистий досвід культури поведінки в соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності. Саме у такій співпраці учні починають розуміти: вони можуть

досягти своїх особистих цілей тільки за умови, що їхні товариші з групи також досягнуть успіху. Успіх кожного – це успіх групи. Упровадження інтерактивних технологій  потребує від учителя розуміння суті даної моделі навчання, уміння старанно планувати свою роботу, значної кількості часу, особливо на початкових етапах. Слід поступово вводити елементи інтерактивних технологій на окремих уроках, починаючи з найпростіших – робота в малих групах,

парах, трійках, „мозковий штурм”, „мікрофон” тощо.

    Педагогу слід усвідомлювати, що змістом такого уроку є програмовий матеріал. Мета – реалізація навчальних цілей,

загальний розвиток учня, надання кожному з них оптимальної можливості в особистісному становленні й розвитку, розширення можливостей самовизначення.

Результат – створення дидактичних умов для ситуації успіху дитини у процесі навчальної діяльності, збагачення її мотиваційної, інтелектуальної та інших сфер.

Демократизація навчання, що є потребою суспільства,

неможлива без осучаснення уроку. Уроку, який проводиться для учнів і заради учнів.

                                                                                                         

                                                                                                      

Фотоальбом

                                                        Відкритий урок 22 листопада 2017

                                                 Відкритий урок 1 клас

Виховуємо і навчаємо разом

Кнут чи пряник? У вихованні дітей

Наші діти-дзеркало сімейних відносин. Тому більшість батьків усвідомлюють свою відповідальність за виховання власних дітей. Як краще виховувати: батогом або пряником, в покаранні або заохочення?
 У своїй статті я розповім про плюси і мінуси кожного методу, а що краще, вирішувати вам, шановні батьки. В основному ми виховуємо своїх дітей так само, як виховували нас наші батьки. У відомій вам книзі «Домострой» говориться, що батько і мати мають дбати про чад своїх; забезпечити їх, виховати у добрій науці: вчити страху Божому і ввічливості, і кожному порядку ... Любити і зберігати їх, а й страхом рятувати, караючи і повчаючи ... Тут страх Божий не має нічого спільного з звичайним страхом. Божий страх треба розуміти як боязнь, небажання дітей засмутити своїх батьків негідною поведінкою. У звичайному житті є такий вираз: не за страх, а за совість. Я думаю, що неправильно, якщо дитина поводиться добре тільки зі страху перед покаранням. З приводу суворості-тут все індивідуально. Одна дитина розуміє докірливий погляд батьків, а інший не реагує навіть на строгий тон. Деяких дітей просто необхідно тримати в їжакових рукавицях. Але виявляючи строгість, батьки ніколи не повинні принижувати навіть маленьку дитину, тому що він - людина. Міра покарання завжди повинна відповідати скоєного проступку. Після покарання повинно бути примирення. Не соромтеся показувати, що ви любите дитину і не будете нагадувати йому про поганий вчинок. На справедливі покарання діти не ображаються і швидко їх забувають. Пам’ятайте, що строгість і заборони повинні охороняти як фізичне, так і моральне здоров’я вашої дитини. Є правила, на виконання яких треба послідовно наполягати. Наприклад, на дотриманні режимних моментів, на обов’язковому виконанні шкільних обов’язків, на шанобливе ставлення до оточуючих і т.п. Дитина повинна знати межі дозволеного, тоді вам не доведеться червоніти за своє чадо в школі, не соромно перебувати в громадських місцях разом з дитиною.
 А коли дитина виросте і прийде час покинути рідне гніздо, ви відпустіть його з легким серцем, бо виховали людину з твердим внутрішнім стержнем. Але використовуючи метод батога, потрібно пам’ятати про небезпеку виростити забиту, нерішучу, безініціативну людину. Йому важко буде в подальшому житті, так як він звик жити за вказівкою батьків. Трапляється й інша крайність при використанні цього методу і досить часто.

Виховуючи в надмірній суворості, батьки, звичайно, не хотіли отримати подібний результат. Підводячи підсумок, хочу сказати, що помірна суворість в сенсі вимоги хороших манер, беззаперечного послуху, акуратності не може заподіяти дитині шкоди.
Якщо батьки до себе пред’являють високі вимоги, то і дітям не дозволять вести себе аморально. Але якщо батьки самі показують недостойний приклад (п’ють, курять, лихословлять, ведуть розгульний спосіб життя, не поважають один одного), то вимагати від дитини гарної поведінки просто не мають морального права. У вихованні неприпустимі подвійні стандарти. Якщо ви самі курите, а дитині говорите, що це шкідлива звичка, курити не можна, вважайте, що ви говорите в порожнечу, бо намагаєтесь вбити в дитячу голову правила, яких самі не дотримуєтеся.

 Тепер кілька слів про метод пряника. Може дитину треба тільки хвалити і заохочувати, даючи йому стимул робити ще краще? Але якщо тільки хвалити, то може вирости розпещена, не приймаюча ніякої критики дитина. Може, істина знаходиться десь посередині?
Я вважаю, що заохочень має бути більше, ніж покарань. Подумайте, адже більшість малолітніх злочинців у дитинстві сповна отримали батога, а любові в їх сім’ях явно не вистачало. І де ж вони опинилися в результаті такого виховання?!
 Виходить, що тільки караючи, неможливо виховати хорошу людину. Любов, розуміння, справедлива суворість - все в міру і в потрібний час. У вихованні потрібен і батіг, і пряник.

Міні-лекція „Три шляхи у вихованні”.  

Мета: ознайомити учасників з різними підходами у сімейному вихованні.

Ресурси: фліпчарт, маркери, текст лекції.
МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ”
Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Пропоную послухати коротку характеристику цих шляхів і зробити можливі наслідки для дитини, для батьків, для родини.
ВЛАДА Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.
У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене”
Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

ПОСТУПЛИВІСТЬ На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини.
Дитина почувається у виграші - „Я перемогла”. Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску.
Можливі наслідки для дитини – відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються „слабкими”, а дитина „сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

ДІАЛОГ На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, - спробую ще раз”.
Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших. Можливі наслідки для батьків – задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину. Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.
Загальний висновок: Ефективний шлях у вихованні – це діалог.

 Лекція 2. «П'ять шляхів до серця дитини»

Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:

1. Перед вами — діти.                  -

2. Вони поводяться як діти.

3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.

4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.

5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.

Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:

• дотик;

• слова заохочення;

• час;

• подарунки;

• допомогу.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спіл­куванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли одне задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»

Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї   різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.

Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що  річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кіль кістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.   

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

(З книжки Гері Чепмената, Росе Кемпбел «П'ять шляхів до серця дитини»)

Лекція 3. «Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною» 

 • Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об'єкт виховання. Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитеия з всю треба дбайливо, щоб вона розвипадася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою дитину та все прекрасне в ній.

• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб ввввляти себе, втілювати свої можливоті життя,  їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в  себе і виявити здібності.

• Дитинна має бути упевненою в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.

• Формула  істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».

• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.

• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчинок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлопчик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».

• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ — «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні.

• Не порівнюйте  дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо. діпх хворобвиво ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи те як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.

• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.

• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою, який приклад ставлення до людей, до життя ви їй показуєте.

Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкуваиня з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

Лекція 4. «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку»

Особливу роль у формуванні особистості дитини відіграє те, наскільки задоволене її основні потреби — фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволене повною мірою — дитина росте без особливих труднощів. Деривація, недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.

Розгляньмо ці потреби послідовно.

1. Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній стимуляції). Коли мати годує дитину грудьми, вона не тільки забезпечує нормальне живлення її організму, а й «насичує» його вітальністю, життєвою силою, необхідною для подолання життєвих труднощів". Відсутність грудного молока, штучне харчування може призвести до дефіциту життєстійкості особистості.

Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають малюкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке упродовж життя залишається опорою для самоусвідомлення.

2. Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові — справді життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків, забезпечу є життя й безпеку дитини, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце в житті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб у вій бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше кажучи, це потреба бути в очах інших людей неповторною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і приймали в дитинстві батьки.

3. Потреба в безпеці. Діти — тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небезпечний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорослими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві.

Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися дивитися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.      

 4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював й дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості.

Важливо зазначити, що незадоволена в дитинстві потреба стає основною мотиваційною силою дорослої особистості. Наприклад, людина, позбавлена в дитинстві контакту з матір'ю, її турботи і захисту, постійно шукає захищеності в навколишньому світі: стабільній роботі, в сім'ї, у придбанні страховки і таке інше. Невизначені ситуації вона переживає надто болісно, оскільки вони нагадують дитячу травму. Вона постійно прагне заповнити дефіцит почуття впевненості.

Отже, як було зазначено, уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке оточення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти.

Оскільки батьки є авторитетом для дитини, їхня думка особливо не піддається критиці, багато з того, що вони кажуть на адресу дитини, автоматично стає частиною її особистості, її уявленнями про себе.

lass=MsoNormal style='text-align:justify'> 

Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкуваиня з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.

Лекція 5. «Стилі батьківського виховання»

(За Маккобі і Мартін (Makkobi, Martin, 1983)

Стиль батьківської поведінки       

Рівень контролю і теплоти

Характеристика дій батьків

 Авторитетний – спосіб дій батьків, який відрізняється твердим контролем за дітьми;

водночас батьки заохочують спілкування та обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлених для дитини. 

Високий рівень контролю.

Теплі стосунки.       

1. Визнають і заохочують автономію своїх дітей.

2. Відкриті для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог у розумних межах.

3. Діти чудово адаптовані: впевнені у собі, вони добре вчаться в школі й наділені високою самооцінкою.

Авторитарний – спосіб дій батьків, який відрізняється підкоренням своєї поведінки жорстким правилам і нав`язуванням цих правил дітям, а також відлученням дітей від процесу прийняття рішень.

           

Високий рівень контролю.

Холодні стосунки.  

1. Віддають накази і чекають, що вони будуть чітко виконані.

2. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них.

3. Їхні діти, як правило, замкнуті, боязливі, дратівливі: дівчатка переважно залишаються пасивними і залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопчики можуть стати агресивними.

Ліберальний – спосіб дій батьків, який відрізняється майже абсолютною відсутністю контролю за дітьми за добрих, теплих стосунків із ними.           

Низький рівень контролю.

Теплі стосунки.       

1. Слабко чи зовсім не регламентують поведінку дітей; безумовна батьківська любов.

2. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація переважно спрямована від дитини до батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень.

3. Діти схильні до непокори та агресивності; при сторонніх поводяться неадекватно й імпульсивно, невимогливі до себе; в окремих випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми.

Індиферентний – спосіб дій батьків, характерний відсутністю інтересу до виконання батьківських обов`язків.    

Низький рівень контролю.

Холодні стосунки.  

1. Не встановлюють для дітей жодних обмежень; байдужі до власних дітей.

2. Закриті для спілкування; через свої проблеми в них не залишається часу для виховання дітей.

3. Якщо байдужість батьків поєднана з ворожістю, дитина дає волю своїм найбільш руйнівним імпульсам і схильна до деліквентної ( узалежненої) поведінки.

 1. Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини

Це насамперед правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це повага, доброзичливість у стосунках, що стосується всіх членів родини. А найперше — це любов. В. Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Тож якщо дитина з раннього віку є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя.

2. Позитивний приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути в дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер». Нагадаймо думку А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено практикою. В результаті досліджень встановлено, що чим менша дитина, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. І якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації, для дітей та викликає адекватну реакцію—можна сподіватися на успіх.

3. Авторитет батьків. Родинне виховання — справа дуже серйозна. Том  у батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в них авторитет. Авторитет має бути справжнім, щирим, базуватися на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. До речі, А. Макаренко в «Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль, інколи мають місце і в наш час (придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо). Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей тощо.

4. Достатній рівень педагогічної культури батьків. Це передусім педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби, визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характеристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора — людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого?      .

Характеристики домінаторної (тоталітарної) сім'ї;.

• зловживання владою;

• відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;

• наявність у сім'ї суворих правил, які мають примусовий характер;

• кожному члену сім’ї відведено певну роль, одна з них — відповідно до його статі, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику — зовсім інше, адже він — хлопчак;

• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;

• економічні «труднощі» не розподілено між членами сім'ї;

• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;

• конфлікти вирішуються за принципом: «один виграв — інший програв»;

• члени сім'ї не беруть участі у прийнятті рішень;

• батьківські обов'язки не розподілено;

• дисципліна підтримується завдяки силі та приниженню;

• зроблені помилки члени сім'ї не визнають і, пробачення не просять;                     

• опір будь-яким змінам;            

• почуття незахищеності від образливих і насильницьких дій;

• аналізу конфліктів, що виникають, не існує;

• майже зовсім відсутні сміх і радість, проте присутній страх.

Отже, домінаторна сім'я — це сім'я, в якій проблеми не обговорюють правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка—принести в сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.

Характеристики партнерської (демократичної) сім'ї:

• кооперативна структура, рівні можливості;

• відсутність секретів і таємниць;

• гнучкі правила розпорядку;

• розподіл економічної відповідальності;

• домашню роботу та обов'язки розподілено на засадах рівноправності;

• повага до особистого життя членів сім'ї;

• основою дисципліни є повага та довіра;

• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;

• зроблені помилки члени сім'ї визнають;

• члени сім'ї почуваються в безпеці;

• конфлікти розв'язують;

• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;

• сім'я—це джерело радості;

• діти заплановані й бажані.     

І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість, яка зможе керувати своїм професійним самовизначенням і життям.

Лекція 7. «Спілкування в сім’ї»

Сім'я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки мають усвідомити, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. М.Стельмахович розглядає родину як перше соціальне й емоційне мікросередовище, у якому розвивається та виховується людина з моменту її народження. Виховний феномен, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна. Василь Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін, і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».

Досвід переконує, що ніякі виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати роль, яку відіграє сім'я у вихованні дітей, не можуть ефективно функціонувати без участі й допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками.

Саме родина вводить людину у світ соціальних відносин. Родина залишається тією вічною цінністю, що створює для людини порів­няно незалежне від соціальних катаклізмів середовище, атмосферу психологічної захищеності. Вона допомагає подолати життєві випро­бування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.

Дитина водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом спілкування — з одного боку, вона відчуває на собі вплив оточення, а з іншого — сама певним чином впливає на нього. Це дозволяє вченим стверджувати, що спілкування — особливий вид діяльності, який є неодмінною умовою формування особистості.

Згідно з теорією Л. Виготського, психічний розвиток дитини від самого народження визначається соціальними закономірностями; найважливіше місце у взаємодії людини з навколишньою дійсністю займає спілкування. Вчений зазначає: «...Спілкування з дорослими є основним шляхом виявлення особистої активності дитини...»

Зміни в суспільстві, які відбулися, дали нам прискорену фізіологічну дорослість (акселерацію), значну поінформованість, більш високу матеріальну забезпеченість батьків частини дітей, збільшення кількості малодітних сімей, високий освітній рівень батьків і їхню високу соціальну активність. Усе це негативно вплинуло на виховний процес у сім'ї. У частини дітей з цих причин громадянське становлення від­бувається зі значним запізненням, для багатьох із них характерні політична наївність, споживацьке ставлення до життя, прагматизм.

 Із плином часу проблеми сімейного виховання ускладнюються. Збільшилася кількість дітей, які тривалий час залишаються без до­гляду дорослих, батьків та вихователів. Це пояснюється тим, що нині родина переживає важкі часи — ідеологічну та професійну переорієн­тацію, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а також нерозвиненість соціальних інститутів.

У нинішніх соціальних умовах (прискорений ритм нашого життя, справи, робота, потік інформації, домашні клопоти) стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім'ї. Батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Хоча діти вважають, що час для спілкування з ними батьки, якщо бажають, можуть знайти.

Сьогодні духовні контакти батьків і дітей різного віку відчувають значний голод безпосереднього спілкування, яке не замінять ні екран телевізора, ні друзі, ні музика. Далі вчений наголошує, що слід постійно цікавитися справами і проблемами дітей, бо дефіцит спілку­вання, який сьогодні виникає між батьками й дітьми, спричиняє важкі психологічні наслідки. Виховна функція може бути успішно реалізо­вана лише в благополучній сім'ї, де приділяється увага спілкуванню, а не тільки матеріальному забезпеченню дітей.

В окремих сім'ях виявлені такі недоліки спілкування батьків з дітьми, як конфліктність, наявність психологічних бар'єрів у спілкуванні, обмеженість його змісту.

Величезне значення для сімейного виховання мають загальна ерудиція батьків, їхнє вміння (і здатність) стати для дитини спочатку джерелом інформації про все, що її оточує, а згодом надійним провідником у світ знань, людських взаємин. Якщо батьки не дбають про постійне збагачення своїх знань, про розширення свого досвіду, то дитина, підростаючи, засвоїть поблажливо-зневажливе ставлення до них, і тоді, батьки, на жаль, втратять авторитет, на який спиралась традиційна педагогіка українців.

Батькам необхідно мати чіткий світогляд, широку ерудицію, уміти відповісти собі й дитині на найважливіші питання, що хвилюють усіх, — про людське буття, його сенс, про навколишній світ, державний устрій, про Батьківщину, про місце людини в суспільстві.

Саме приклад батьків переконує дитину, що знання є способом пояснення її власного життя, що сьогоднішнє незнання — не недолік, а стимул для подальшого навчання. Нерідко широкий освітній світогляд, здатність відповісти на дитячі запитання стають основою авто­ритету батьків. Тому так важливо для них не зупинятись у процесі пізнання, а наполегливо працювати над собою.

Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН ого­лосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї, визначила спільну для всіх країн тему: «Всі ми — одна родина». Генеральна Асамблея ООН поста­новила, що, починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини, підкресливши цим величезне значення сім'ї у фізичному і духовному становленні особистості й суспільства.


Бесіда: Комп"ютер  та  телевізор  в житті  дитини 

Сьогодні телевізор і комп'ютер настільки міцно увійшли в наше життя, що в багатьох будинках працюють майже цілодобово. Одні вмикають телевізор «для фону», інші з головою поринають у телесвіт і витягнути їх звідти непросто. Діти мало не з пелюшок починають дивитися телевізор, з кожним роком проводячи біля нього все більше і більше часу.
       Якщо дитина щодня подовгу сидить біля телевізора, то батькам слід насторожитися - все вказує на те, що їх чаду нема  чим зайнятися. Вони в цьому теж винні. Деякі батьки сприймають блакитний екран в якості няні. Прийшов з дитсадка? Сідай  перед телевізором - отримуй свою пустушку і нікому не заважай.
          Навряд чи хто-небудь серйозно стане заперечувати шкоду телебачення для здоров'я дітей. Всі розуміють, що це так. На психіку підлітків, наприклад, дуже негативно впливають сумнівні новації режисерів і шоуменів - вони приймають це за норму поведінки. Щоденні криваві сцени на екрані виробляють неприродне ставлення до смерті, і це потім виливається в суїциди і ненавмисні вбивства. Відношенню до протилежної статі багатьох підлітків навчають сучасні реаліті-шоу. Вони так міцно впроваджуються в підсвідомість, що діти сприймають відносини героїв як еталон і починають їх сліпо копіювати.
             Фізичне здоров'я теж страждає. Проблеми із зором не змушують себе чекати. Дитяча короткозорість - справжня світова епідемія. Коли дитина сидить біля телевізора, його очі сприймають зображення як світлового потоку, заломлюється усередині очного яблука, проектуючи на сітківку. Дитина, сам того не помічаючи, напружує очі, щоб картинка стала чіткіше. Постійний рух на екрані змушує його уважно вдивлятися в деталі і ще більше напружуватися. Якщо щодня дитина проводить багато часу перед телевізором або комп'ютером, та ще в погано освітленому приміщенні, навантаження на очі стає надмірною. Результат - зорова перевтома. Якщо не вжити заходів, зір різко погіршиться.
              Сьогодні телебачення активно витісняє читання, а це безпосередньо впливає на інтелектуальний розвиток - діти втрачають здатність мислити. Багато психологів одностайні в тому, що щоденне багатогодинне сидіння біля телевізора або комп'ютера призводить до дезадаптації. Реальне життя відходить на другий план. Дитина менше спілкується з однолітками, відвикає думати. Це і є перехід у віртуальний світ. Якщо час, проведений поза телевізора або комп'ютера, він вважає витраченим даремно, значить віртуальна залежність не за горами.
            Сучасний світ неможливо уявити без комп'ютерів, телевізорів та інших технічних новинок. Мова не про те, щоб зовсім відгородити від них дитини, потрібно лише обмежити час, який він проводить поруч з ними. Маленька дитина повиннапроводити біля телевізора чи комп'ютера не більше одного-двох годин на день, підліток - до чотирьох годин. Якщо дитина відразу не готова  прийняти таку «теледісціпліну», то вводити її можна поступово. Наприклад, для початку домовитися з ним, щоб він не дивився телевізор під час їжі. Необхідно чимось захопити своє чадо: записати в секцію, віддати в музичну школу, ходити разом в басейн.
    Комп'ютер і телевізор можуть серйозно допомогти дитині в розвитку. Малюкові можна пропонувати мультфільми, освітні передачі. Освоювати комп'ютер теж необхідно, але навантаження на очі повинна бути розумною. Малюкам молодше двох років дивитися телевізор не рекомендується. Крім навантаження на очі, він може стати сильним збудником, тобто некеровано впливати на центральну нервову систему дитини. Дітям старше двох років не варто проводити біля телевізора більше півгодини в день.
     Дивитися телевізор дитина повинна обов'язково сидячи. Екран краще розташувати прямо перед ним. Не можна допускати, щоб він дивився на екран збоку. Увечері необхідно додаткове освітлення. Відстань від очей до екрана повинна бути не менше трьох метрів. Якщо екран досить великий, дитину слід посадити якомога далі від нього.

    Розвиваючі програми стануть ще більш поширені, коли цифрове телемовлення прийде в кожен дім. Нерозумно заперечувати навчальний потенціал телевізійних і комп'ютерних технологій. Але міняти реальний світ на віртуальний ще нерозумніше. Потрібно знайти золоту середину і тоді все піде тільки на користь.